Купить Зеленый кофе для похудения (аналог Людянь, Гожань, Чудо 26) Green Coffee 800 с Лептином

https://fitofarma.net/productview.php?comm=407

Актуальність теми. Останніми роками в усьому світі відзначається зростання захворюваності на цукровий діабет, який негативно впливає на стан здоров’я населення, супроводжується ускладненнями, що зумовлює актуальність його лікування. Соціальне значення проблеми цукрового діабету визначає не стільки його частота, скільки інвалідизуючі хронічні ускладнення та взаємнообтяження (Winer N., Sowers J.R., 2004). Одним із найтяжчих ускладнень цукрового діабету є синдром діабетичної стопи (СДС), який у 68,8 % ускладнює його перебіг і зумовлює летальність у 50 разів частіше, ніж при серцево-судинних та онкологічних захворюваннях (Thomas S.R. et al., 2001; Mou¬lik P., Gill G.V., 2003). Так, за даними рандомізованого дослідження пр¬веденого упродовж 5 років (1990–1995) R.G. Frykberg et al. (1998) показано, що тривалість життя після ампутації у пацієнтів із СДС становить від 19 до 49 місяців. Багатофакторність причин та остаточно не з’ясований патогенез СДС, нечітко виражені клінічні симптоми на ранніх його стадіях та відсутність патогномонічних ознак розвитку цієї патології значно ускладнюють її діагностику. Як наслідок, проводяться неповний обсяг необхідних профілак¬тичних заходів, несвоєчасна діагностика та недооцінка тяжкості стану, оскільки не існує оптимального скринінга з попередження СДС (Гурьева И.В., 2001; Mayfield J.A. et al., 1998; Armstrong D.G. et al., 2003; Lane J.T., 2004). При цьому відсутність інтегративного підходу до зазначеної проблеми полягає й в тому, що залишаються актуальними питання удосконалення існуючих методів лікування СДС, а також потребує подальших зусиль пошук заходів, які сприятимуть попередженню небажаних наслідків даного ускладнення і пов’язаною з ними високою інвалідністю та смертністю. Запізніла діагностика, неадекватне та несвоєчасне лікування, а також відсутність налагодженої міждисциплінарної допомоги призводять до великої кількості не оправданих ампутацій кінцівок у пацієнтів із СДС, які здійснюються у 15-17 разів частіше, ніж у хворих на будь-яку іншу хірургічну патологію (Brauer B., Dieterle P., 1998; Colleta E.M., 2000; Thomas S.R. et al., 2001). Беручи до уваги невеликий термін життя пацієнтів після ампутації кінцівки з приводу СДС, останнім часом у всьому світі прагнуть до „операцій без розрізу”, тобто до пошуку консервативного відновлення прохідності судин та лікування ураженої стопи, хоча далеко не завжди консервативне лікування стає ефективним (Isomaa B., 2001; Veves А. et al., 2002; Kalani H. et al., 2003). Незважаючи на труднощі в лікуванні діабетичної стопи, існує потенційна можливість лікування гнійно-некротичних ускладнень її виразок, до реалізації якої на сучасному рівні охорони здоров’я ми повинні прагнути (Дрюк Н.Ф. і співавт.,

Актуальність теми. Останніми роками в усьому світі відзначається зростання захворюваності на цукровий діабет, який негативно впливає на стан здоров’я населення, супроводжується ускладненнями, що зумовлює актуальність його лікування. Соціальне значення проблеми цукрового діабету визначає не стільки його частота, скільки інвалідизуючі хронічні ускладнення та взаємнообтяження (Winer N., Sowers J.R., 2004). Одним із найтяжчих ускладнень цукрового діабету є синдром діабетичної стопи (СДС), який у 68,8 % ускладнює його перебіг і зумовлює летальність у 50 разів частіше, ніж при серцево-судинних та онкологічних захворюваннях (Thomas S.R. et al., 2001; Mou­lik P., Gill G.V., 2003). Так, за даними рандомізованого дослідження про­­­веденого упродовж 5 років (1990–1995) R.G. Frykberg et al. (1998) показано, що тривалість життя після ампутації у пацієнтів із СДС становить від 19 до 49 місяців.

Багатофакторність причин та остаточно не з’ясований патогенез СДС, нечітко виражені клінічні симптоми на ранніх його стадіях та відсутність патогномонічних ознак розвитку цієї патології значно ускладнюють її діагностику. Як наслідок, проводяться неповний обсяг необхідних профілак­тичних заходів, несвоєчасна діагностика та недооцінка тяжкості стану, оскільки не існує оптимального скринінга з попередження СДС (Гурьева И.В., 2001; Mayfield J.A. et al., 1998; Armstrong D.G. et al., 2003; Lane J.T., 2004).

При цьому відсутність інтегративного підходу до зазначеної проблеми полягає й в тому, що залишаються актуальними питання удосконалення існуючих методів лікування СДС, а також потребує подальших зусиль пошук заходів, які сприятимуть попередженню небажаних наслідків даного ускладнення і пов’язаною з ними високою інвалідністю та смертністю.

Запізніла діагностика, неадекватне та несвоєчасне лікування, а також відсутність налагодженої міждисциплінарної допомоги призводять до великої кількості не оправданих ампутацій кінцівок у пацієнтів із СДС, які здійснюються у 15-17 разів частіше, ніж у хворих на будь-яку іншу хірургічну патологію (Brauer B., Dieterle P., 1998; Colleta E.M., 2000; Thomas S.R. et al., 2001). Беручи до уваги невеликий термін життя пацієнтів після ампутації кінцівки з приводу СДС, останнім часом у всьому світі прагнуть до „операцій без розрізу”, тобто до пошуку консервативного відновлення прохідності судин та лікування ураженої стопи, хоча далеко не завжди консервативне лікування стає ефективним (Isomaa B., 2001; Veves А. et al., 2002; Kalani H. et al., 2003).

Незважаючи на труднощі в лікуванні діабетичної стопи, існує потенційна можливість лікування гнійно-некротичних ускладнень її виразок, до реалізації якої на сучасному рівні охорони здоров’я ми повинні прагнути (Дрюк Н.Ф. і співавт.,